What do you think?
Rate this book
The Dream of Rome
Focuses on how the Romans made Europe work as a homogeneous civilisation and provides a look at why we are failing to make the EU work in modern times.
304 pages, Paperback
First published January 1, 2006
About the author
Boris Johnson
27 books198 followersBoris Johnson is a British politician in the Conservative Party and the former Prime Minister of United Kingdom as well as the former Mayor of London. Due to his public school, blustering, comedic style, he is generally either loved or loathed by members of the British public.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 63 reviews
Shelved as 'not-to-read'
September 6, 2019Check out this opinion piece in today's Guardian, comparing Boris Johnson with his Roman hero Augustus and giving him some helpful pieces of advice. My favourite bit:
Get a month named after yourself
In 27BC Roman senators conferred on Octavian the title Augustus as a sign of respect, and after his death they clearly wanted to spread that respect further. They had already renamed the Roman month Quintilis to Julius in honour of Julius Caesar after his death, and when Augustus died in 14AD, they changed Sextilis to Augustus – hence the months July and August.
Perhaps September could be renamed Boristember in honour of Johnson’s spectacular start in No 10?
May 8, 2017
The danger when talking about The Dream of Rome, at the moment anyway, is that you start by reviewing the book and end by reviewing the author, for he is journalist, writer, TV personality, politician and Great Blonde Hope of the Tory Party Boris Johnson. Who knows, readers of the future, by the time you read this Boris Johnson may actually have become Prime Minister of Britain (or possibly just England, depending on how that referendum goes).
Johnson cuts such an instinctively endearing figure - it took a real effort of will not to just refer to him as 'Boris' just then - that the ever-present danger is of simply focusing on his image and ignoring the substance of the man. This book, written in 2006 before he became Mayor of London, should make some amends in this department.
The Dream of Rome is an attempt to analyse the grip that the Roman Empire has taken on the political imagination of - it sometimes seems - every other major non-Oriental civilisation of the last two millennia. Boris is trying to discern why Rome was so successful, especially in contrast to the European Union, in many ways its temporal - if not spiritual - heir.
This involves a lot of history, as you might expect, but snappily and engagingly presented, and with some thought-provoking analysis. The book opens with a description of the Varus Disaster, which Boris persuasively argues is one of the key events in European - if not world - history, responsible for creating the northern boundary of the Roman Empire and thus the faultline between Latin and non-Latin Europe which remains influential to this day.
Most of the meat of the book is made up of a look at the mechanics of how the Empire operated, and in particular how the various systems of control and unification were instituted by Augustus. For a noted Euro-sceptic, Boris is an unrepentant cheerleader for this previous attempt to unify Europe. Not for him the suggestion that the other cultures obliterated by the advancing Romans were, in their own way, as sophisticated and accomplished: these guys were primitives, and Rome was the best thing that ever happened to them, apparently.
At the other end of the book things are equally interesting, as Boris gives us his take on the final end of the Eastern Empire, which he dates to the fall of Constantinople in 1453. This is the occasion for a look at the historically knotty and troublesome relationship between Christian Europe and Islamic Turkey - it's a brave writer these days who suggests that, really, Islamic culture is not as rich as its Western counterpart, that it appears to have an inherent tendency towards violence, and that it genuinely is less tolerant, but Boris is up for it.
What's left unsaid - and it may be that Boris himself doesn't intend to suggest as much - is that the current division in Euro-Asian relations is not a clash between Islamic and Christian values, but Islamic and Roman ones: that our own society is still fundamentally a post-Roman one. The book suggests a close identification between Empire and Church; also that the success of the latter was mainly due to the effortless way in which its power structures mapped onto the pre-existing imperial ones - but holds back from the logical conclusion, the existence of a direct continuity between the two, on some level at least.
No matter what you think of the ideas Boris espouses in this book, the manner in which he expresses them is authentically his own: the massed horns of German barbarians sound like 'Rolf Harris didgeridoos', we are told almost on the first page, while Augustus was 'the cornflake that gets to the top of the packet'. If Boris does ever get to be a world leader, his description of Christ pantocrator, as depicted in Byzantine art across the Mediterranean, 'looking exactly like Barry Gibb of the Bee Gees' may come back to haunt him.
Even more fascinating are the occasional glimpses we are granted into life chez Boris: stories of our guide cocking up hire-car booking, being put into a coma by Revenge of the Sith, and dragging his family all over various sites of antiquity. Needless to say the emerging picture is one of charming dishevelment: but surely we all know enough by now to be dubious of Boris' self-mythologising.
As an introduction to the Roman Empire, this book is a jolly wheeze, and impressively thought-provoking. However, at this moment in time, the insights it provides as to what a genuinely very sharp customer Boris Johnson is are very nearly as noteworthy.
Johnson cuts such an instinctively endearing figure - it took a real effort of will not to just refer to him as 'Boris' just then - that the ever-present danger is of simply focusing on his image and ignoring the substance of the man. This book, written in 2006 before he became Mayor of London, should make some amends in this department.
The Dream of Rome is an attempt to analyse the grip that the Roman Empire has taken on the political imagination of - it sometimes seems - every other major non-Oriental civilisation of the last two millennia. Boris is trying to discern why Rome was so successful, especially in contrast to the European Union, in many ways its temporal - if not spiritual - heir.
This involves a lot of history, as you might expect, but snappily and engagingly presented, and with some thought-provoking analysis. The book opens with a description of the Varus Disaster, which Boris persuasively argues is one of the key events in European - if not world - history, responsible for creating the northern boundary of the Roman Empire and thus the faultline between Latin and non-Latin Europe which remains influential to this day.
Most of the meat of the book is made up of a look at the mechanics of how the Empire operated, and in particular how the various systems of control and unification were instituted by Augustus. For a noted Euro-sceptic, Boris is an unrepentant cheerleader for this previous attempt to unify Europe. Not for him the suggestion that the other cultures obliterated by the advancing Romans were, in their own way, as sophisticated and accomplished: these guys were primitives, and Rome was the best thing that ever happened to them, apparently.
At the other end of the book things are equally interesting, as Boris gives us his take on the final end of the Eastern Empire, which he dates to the fall of Constantinople in 1453. This is the occasion for a look at the historically knotty and troublesome relationship between Christian Europe and Islamic Turkey - it's a brave writer these days who suggests that, really, Islamic culture is not as rich as its Western counterpart, that it appears to have an inherent tendency towards violence, and that it genuinely is less tolerant, but Boris is up for it.
What's left unsaid - and it may be that Boris himself doesn't intend to suggest as much - is that the current division in Euro-Asian relations is not a clash between Islamic and Christian values, but Islamic and Roman ones: that our own society is still fundamentally a post-Roman one. The book suggests a close identification between Empire and Church; also that the success of the latter was mainly due to the effortless way in which its power structures mapped onto the pre-existing imperial ones - but holds back from the logical conclusion, the existence of a direct continuity between the two, on some level at least.
No matter what you think of the ideas Boris espouses in this book, the manner in which he expresses them is authentically his own: the massed horns of German barbarians sound like 'Rolf Harris didgeridoos', we are told almost on the first page, while Augustus was 'the cornflake that gets to the top of the packet'. If Boris does ever get to be a world leader, his description of Christ pantocrator, as depicted in Byzantine art across the Mediterranean, 'looking exactly like Barry Gibb of the Bee Gees' may come back to haunt him.
Even more fascinating are the occasional glimpses we are granted into life chez Boris: stories of our guide cocking up hire-car booking, being put into a coma by Revenge of the Sith, and dragging his family all over various sites of antiquity. Needless to say the emerging picture is one of charming dishevelment: but surely we all know enough by now to be dubious of Boris' self-mythologising.
As an introduction to the Roman Empire, this book is a jolly wheeze, and impressively thought-provoking. However, at this moment in time, the insights it provides as to what a genuinely very sharp customer Boris Johnson is are very nearly as noteworthy.
June 23, 2019
A REVIEW FROM 2007 WHEN THE BOOK WAS PUBLISHED WHICH TAKES ON NEW RESONANCE NOW
Short and clearly written (although sometimes with too populist a style and too elitist a content) review of the Roman Empire from Augustus onwards.
The theme of the book is that ever since the fall of the Empire European leaders such as Charlemagne, Napoleon, and Hitler have appropriated its symbols and ideas in a conscious attempt to recreate its centuries of success (even while at the same time celebrating as national symbols those who resisted the expansion of the Empire in e.g. Germany) with the latest attempt being the European Union.
Johnson then tries to assess the reasons for and marks of the success of the Empire and contrasts them to the relative failure of the EU. He quotes reasons such as the lack of a common imposed culture, language, citizenship, religion, symbol on currency, taste in food with in his view the overwhelming success of the Roman Empire being based around the incessant support of the Imperial cult impossible to reproduce in a modern partly secular and independent society.
In one chapter he touches briefly on a more central difference – that the success of the Roman Empire was founded almost entirely on the elites of the societies taken over who used the military might of the Empire to entrench their positions, whereas the failure of the EU is in its lack of appeal to the now enfranchised masses.
The end of the book is an added on section on the challenges that Islam may pose to the EU – which he links to Rome via the Byzantine Empire. This section reads like a separate book.
In many ways the book works best as an alternatively expressed but otherwise conventional history of Rome (with e.g. an interesting chapter on the rise of Garum as a form of cultural identification with Rome).
Short and clearly written (although sometimes with too populist a style and too elitist a content) review of the Roman Empire from Augustus onwards.
The theme of the book is that ever since the fall of the Empire European leaders such as Charlemagne, Napoleon, and Hitler have appropriated its symbols and ideas in a conscious attempt to recreate its centuries of success (even while at the same time celebrating as national symbols those who resisted the expansion of the Empire in e.g. Germany) with the latest attempt being the European Union.
Johnson then tries to assess the reasons for and marks of the success of the Empire and contrasts them to the relative failure of the EU. He quotes reasons such as the lack of a common imposed culture, language, citizenship, religion, symbol on currency, taste in food with in his view the overwhelming success of the Roman Empire being based around the incessant support of the Imperial cult impossible to reproduce in a modern partly secular and independent society.
In one chapter he touches briefly on a more central difference – that the success of the Roman Empire was founded almost entirely on the elites of the societies taken over who used the military might of the Empire to entrench their positions, whereas the failure of the EU is in its lack of appeal to the now enfranchised masses.
The end of the book is an added on section on the challenges that Islam may pose to the EU – which he links to Rome via the Byzantine Empire. This section reads like a separate book.
In many ways the book works best as an alternatively expressed but otherwise conventional history of Rome (with e.g. an interesting chapter on the rise of Garum as a form of cultural identification with Rome).
July 1, 2022
▪️ «Омріяний Рим» Боріса Джонсона — з тих книжок, що виходять з книгарні як Англія з Євросоюзу. У рюкзаку затишніше, а також океан можливостей, куди потрапити далі.
▪️ Знавець давньогрецької, латини, який вважає, що класичні дисципліни варто вивчати як самоціль. Так, це також Боріс Джонсон.
▪️ Чому Риму вдалося об'єднати Європу (і не лише), а Євросоюзу не вдається? Чому варвари хотіли бути римлянами, а сучасні європейські країни дрейфують до націоналізму?
▪️ Що можна дізнатися читаючи Овідія латиною, а Прокопія Кесарійського — давньогрецькою? Спойлер: таємницю вміння чітко та ясно підганяти сенси, а в другому випадку — зрозуміти привабливість Феодори, дружини Юстиніана.
▪️ Цікавитесь історією Давнього Риму, але до Гіббона і Моммзена руки не дійшли, а нудні радянські товсті книжки з червоною обкладинкою читати не хочеться?
▪️«Омріяний Рим» прочитається швидше, ніж за тиждень, а вражень і запалу від гумору та блискучого стилю Джонсона має вистачити на вищезазначених класиків, а ще на Плутарха.
▪️ Знавець давньогрецької, латини, який вважає, що класичні дисципліни варто вивчати як самоціль. Так, це також Боріс Джонсон.
▪️ Чому Риму вдалося об'єднати Європу (і не лише), а Євросоюзу не вдається? Чому варвари хотіли бути римлянами, а сучасні європейські країни дрейфують до націоналізму?
▪️ Що можна дізнатися читаючи Овідія латиною, а Прокопія Кесарійського — давньогрецькою? Спойлер: таємницю вміння чітко та ясно підганяти сенси, а в другому випадку — зрозуміти привабливість Феодори, дружини Юстиніана.
▪️ Цікавитесь історією Давнього Риму, але до Гіббона і Моммзена руки не дійшли, а нудні радянські товсті книжки з червоною обкладинкою читати не хочеться?
▪️«Омріяний Рим» прочитається швидше, ніж за тиждень, а вражень і запалу від гумору та блискучого стилю Джонсона має вистачити на вищезазначених класиків, а ще на Плутарха.
October 27, 2023
Головною темою книги є аж ніяк не історія Римської Імперії, але історія і теорія Євроінтеграції. Неймовірно ідеалізуючи та романтизуючи Древній Рим та його «єдність» Борис Джонсон намагається використ��ти успіхи Імперії як тло для критики сучасного ЄС та їх спроб в «обʼєднання». В цьому є якийсь елемент шизофренії , зважаючи що Джонсон був одним із авторів «брекзиту» - процесу який явно не сприяє утворенню єдиного європейського простору, за який сам Джонсон топить в творі.
Цікаво також, що текст Джонсона наскрізь просякнутий несприйняттям націоналізму і прихованим оспівуванням імперіалізму.
Чим глибше в ліс…книгу, тим більше вона нагадує передвиборчу політичну агітацію кандидата в премʼєри. Закінчується вона взагалі аналізом того, чому Туреччину не приймають в ЄС.
Книга буде цікава всім, кого цікавить політика і політологія, критика сучасного ЄС. Історія Риму тут є далеко не осоновною темою.
Цікаво також, що текст Джонсона наскрізь просякнутий несприйняттям націоналізму і прихованим оспівуванням імперіалізму.
Чим глибше в ліс…книгу, тим більше вона нагадує передвиборчу політичну агітацію кандидата в премʼєри. Закінчується вона взагалі аналізом того, чому Туреччину не приймають в ЄС.
Книга буде цікава всім, кого цікавить політика і політологія, критика сучасного ЄС. Історія Риму тут є далеко не осоновною темою.
June 10, 2019
Fantastic introduction to Roman History, would absolutely recommend it to anyone. It really is accessible to all. This is one of the first factual History books I have read, but I lent it to a friend who has a History degree and both absolutely loved it.
I think a lot of the credit goes to the author, who clearly defines the fundamental foundations of a successful empire without once inflicting boredom. Although I would disagree with some of his points (some of the comparisons between the militarily aggressive Roman Empire and the 'peacefully' democratic EU are questionable) these are not pushed on the reader, who remains enabled to come to his/her own viewpoints based on the facts provided.
In short it's a great book whether you're into Roman History not. It's witty, informative, eye-opening and has definitely got me wanting more of Rome.
I think a lot of the credit goes to the author, who clearly defines the fundamental foundations of a successful empire without once inflicting boredom. Although I would disagree with some of his points (some of the comparisons between the militarily aggressive Roman Empire and the 'peacefully' democratic EU are questionable) these are not pushed on the reader, who remains enabled to come to his/her own viewpoints based on the facts provided.
In short it's a great book whether you're into Roman History not. It's witty, informative, eye-opening and has definitely got me wanting more of Rome.
August 12, 2020
A highly entertaining crash course on the history of the Roman Empire. Throughout the book, Boris Johnson draws parallels between the Roman Empire and the European Union. Pondering on the question why the first was able forge a single European identity, while the latter is struggling with that goal ever since its conception. A combination the current British PM's typically British humour, Etonesque colloquialisms and providing the reader with little known historical facts, makes The Dream of Rome a must-read for anyone interested in Roman history.
August 7, 2022
Не скажу,що дуже глибока, зате добре описана спроба Боріса Джонсона розібратися в тому, чим була Римська цивілізація, а також у її спадщині.
February 10, 2022
Come è riuscita l'antica Roma, e in particolare l'impero romano, a unire svariati popoli non solo con l'occupazione militare, ma in un'unica civiltà e cultura, per vari secoli? E come e perché poi è crollato tutto?
E' quello che più o meno cerca di spiegare Boris Johnson (sì, QUEL Boris Johnson), in un libro in cui sottolinea più volte che molti hanno tentato di unire l'Europa (se non l'intero territorio dell'impero romano) dopo Roma, compresa l'Unione Europea, ma senza riuscirci. E' questo il vero intento del saggio, descrivere quelle caratteristiche peculiari dell'impero, che secondo lo stesso autore sono sostanzialmente irripetibili, e che hanno fatto sì che si realizzasse quello che ad oggi sembra ancora quasi impossibile, unione dell'Europa.
Non è comunque un libro contro l'UE, che anzi non è per nulla al centro del saggio (e il libro è comunque stato pubblicato nel 2006, quando la Brexit non era ancora stata neanche immaginata, credo). E' un libro su Roma, ed è piuttosto interessante.
Come saggio storico, di certo non mi sembra particolarmente rigoroso: ad esempio, manca una bibliografia! Tuttavia, è palese che Johnson conosca molto bene la materia, ed è soprattutto palese la sua passione per il mondo romano, e in generale per la cultura classica, al punto che mi ha fatto venire voglia di leggere altri saggi su quel periodo.
La sua scrittura è molto scorrevole e brillante, ricca di dettagli aneddotici e, pur saltando un po' di palo in frasca, offre vari spunti di riflessione a partire dalla descrizione degli avvenimenti storici.
Mariangela Pira, una giornalista di Sky che ha consigliato in maniera entusiasta questo libro sulla sua pagina Instagram, disse che l'autore fa "voli pindarici sulla storia". Lo confermo, e anche se a volte mi ha lasciato un po' perplesso, è comunque intrigante.
L'ultimo capitolo, che è anche il più lungo ed il più "politico", sembra in realtà un po' "staccato" del resto, essendo incentrato sull'islam e sulla Turchia (all'epoca della pubblicazione del libro, era ancora caldo il tema della possibile integrazione della Turchia nell'UE), ma è comunque interessante, visto che parla di un tema ancora attuale. Mi ha stupito come la posizione sui paesi musulmani di Boris Johnson fosse più simile a quella della sinistra (almeno di quella italiana) piuttosto che della destra. E in quel capitolo, così come in realtà in tutto il libro, c'è un certo spirito critico e sarcastico verso il cristianesimo, piuttosto inusuale in un politico europeo di destra.
Spero che questo libro venga ristampato (l'ho preso in prestito dalla biblioteca), perché è un bel libro, che fa fare un viaggio nel mondo violento ma affascinante dell'impero romano e allo stesso tempo propone spunti di riflessioni che possono avere senso anche nell'attualità.
E' quello che più o meno cerca di spiegare Boris Johnson (sì, QUEL Boris Johnson), in un libro in cui sottolinea più volte che molti hanno tentato di unire l'Europa (se non l'intero territorio dell'impero romano) dopo Roma, compresa l'Unione Europea, ma senza riuscirci. E' questo il vero intento del saggio, descrivere quelle caratteristiche peculiari dell'impero, che secondo lo stesso autore sono sostanzialmente irripetibili, e che hanno fatto sì che si realizzasse quello che ad oggi sembra ancora quasi impossibile, unione dell'Europa.
Non è comunque un libro contro l'UE, che anzi non è per nulla al centro del saggio (e il libro è comunque stato pubblicato nel 2006, quando la Brexit non era ancora stata neanche immaginata, credo). E' un libro su Roma, ed è piuttosto interessante.
Come saggio storico, di certo non mi sembra particolarmente rigoroso: ad esempio, manca una bibliografia! Tuttavia, è palese che Johnson conosca molto bene la materia, ed è soprattutto palese la sua passione per il mondo romano, e in generale per la cultura classica, al punto che mi ha fatto venire voglia di leggere altri saggi su quel periodo.
La sua scrittura è molto scorrevole e brillante, ricca di dettagli aneddotici e, pur saltando un po' di palo in frasca, offre vari spunti di riflessione a partire dalla descrizione degli avvenimenti storici.
Mariangela Pira, una giornalista di Sky che ha consigliato in maniera entusiasta questo libro sulla sua pagina Instagram, disse che l'autore fa "voli pindarici sulla storia". Lo confermo, e anche se a volte mi ha lasciato un po' perplesso, è comunque intrigante.
L'ultimo capitolo, che è anche il più lungo ed il più "politico", sembra in realtà un po' "staccato" del resto, essendo incentrato sull'islam e sulla Turchia (all'epoca della pubblicazione del libro, era ancora caldo il tema della possibile integrazione della Turchia nell'UE), ma è comunque interessante, visto che parla di un tema ancora attuale. Mi ha stupito come la posizione sui paesi musulmani di Boris Johnson fosse più simile a quella della sinistra (almeno di quella italiana) piuttosto che della destra. E in quel capitolo, così come in realtà in tutto il libro, c'è un certo spirito critico e sarcastico verso il cristianesimo, piuttosto inusuale in un politico europeo di destra.
Spero che questo libro venga ristampato (l'ho preso in prestito dalla biblioteca), perché è un bel libro, che fa fare un viaggio nel mondo violento ma affascinante dell'impero romano e allo stesso tempo propone spunti di riflessioni che possono avere senso anche nell'attualità.
January 8, 2013
Why do I like BoJo? Because he can write such a book as this...informative,amusingly jagged & amiably controversial...such a blessed relief after so many po-faced apparatchiks of government.Ken Livingstone writes about newts;Boris Johnson writes about everything! The boy Johnson done good!
April 19, 2023
Отримала неймовірне задовлення від книги. Чудовий зразок того як треба писати книги на історичну тематику.
Якщо ви очікуєте від книги нудного переказу історії Риму, то в ній цього немає. Натомість ви знайдете багато цікавих та несподіваних фактів з минулого Європи. Саме так, не лише Римської імперії.
Боріс Джонсон в цій книзі з притаманним йому гумором і відвертістю (подекуди він шокує своїми тезами, які можна витлумачити нетолерантно) шукає причини процвітання Риму, його занепаду та той спадок, який залишився нам від Риму і вкарбувався у всіх нас, хто вважає себе частиною європейської цивілізації.
Чому Європейському Союзу не вдається досягти тієї єдності та успіху, які були в Римі? Що створює саму ідею єдності та як будувати стійкі спільноти? Про успіх перших націоналістів, темні віки Європи, ретроградність ісламу та чому європейський халіфат неможливий, попри всі фобії сучасних правих.
Рекомендую книгу всім, хто хоче зрозуміти причини й витоки того, що зараз відбувається в Європі та Середземномор'ї загалом. Небанальний та свіжий погляд на гострі питання сьогодення, відповідь на які віднайдено у сивих глибинах історії.
Якщо ви очікуєте від книги нудного переказу історії Риму, то в ній цього немає. Натомість ви знайдете багато цікавих та несподіваних фактів з минулого Європи. Саме так, не лише Римської імперії.
Боріс Джонсон в цій книзі з притаманним йому гумором і відвертістю (подекуди він шокує своїми тезами, які можна витлумачити нетолерантно) шукає причини процвітання Риму, його занепаду та той спадок, який залишився нам від Риму і вкарбувався у всіх нас, хто вважає себе частиною європейської цивілізації.
Чому Європейському Союзу не вдається досягти тієї єдності та успіху, які були в Римі? Що створює саму ідею єдності та як будувати стійкі спільноти? Про успіх перших націоналістів, темні віки Європи, ретроградність ісламу та чому європейський халіфат неможливий, попри всі фобії сучасних правих.
Рекомендую книгу всім, хто хоче зрозуміти причини й витоки того, що зараз відбувається в Європі та Середземномор'ї загалом. Небанальний та свіжий погляд на гострі питання сьогодення, відповідь на які віднайдено у сивих глибинах історії.
July 31, 2016
Boris Johnson has a charming, avuncular style of writing, weaving hundreds of interesting stories of the Roman empire together to trace its history, through its apotheosis under Augustus to its decline. Johnson always treats the reader as an intellectual equal, leading them gently through a complex tangle of issues, which Johnson has dotted with facts in the same way that one might sprinkle dressing on a salad, to arrive at the conclusion that any reasonable person should make — i.e. the one which Johnson himself happens to be promulgating. This style is so fun to read, and so charmingly beguiling, that it’s easy to miss that half the time the author, by the end of the chapter, has started, apparently without noticing, to argue against himself.
The problem is that what could have been a very engaging history of the Roman empire is also interspersed with analogies to the current-day EU. These comparisons appear infrequently and unexpectedly, like dog poos in a public park, and one is left with the feeling that the Classics scholar felt compelled to demonstrate how much one can learn from history, but wasn’t really sure how to go about it.
There simply isn’t a lot of commonality between the EU and the Roman Empire. This causes Johnson problems in two ways. The first is that you can’t use one system as a model for another until you’ve demonstrated that they are sufficiently similar in the areas of interest. Johnson doesn’t do this, or even get close, so he is stuck with a sort of parody of comparison in which he points out the things which made the Roman empire great, and then points out that the EU does not have those things. He then leaves things there, presumably expecting the reader to make the obvious, but incorrect, logical leap.
Worshipping the emperor, for example, was one of the shared practices which united the Roman empire culturally. Nobody is going to worship any president of the EU, whose high-ranking members are so far the opposite of “charismatic leadership” that it sometimes feels that they were specifically selected for unpleasantness. That doesn’t, of course, mean that the EU is doomed to failure — it just means that it’s not like the Roman empire.
But Johnson’s failure to draw reasonable parallels between Rome and the EU causes a second problem, which is much worse: he ends up contradicting himself.
Take the issue of Turkey entering the EU, for example. This crops up near the end of the book, which has been busily occupied with teaching us that the Roman empire succeeded because it established a common, but loose, cultural identity — a common religion (but not an exclusive one); a common Roman architectural style, even an empire-wide favourite fish sauce. Part of the reason for its decline was that it spread itself too thin, and accepted local rule. With that act, a lot of the unifying Roman-ness disappeared. Without the egg-white in the cake, as Johnson puts it, the empire fell apart. The implication is of course that the empire should have avoided this if possible — retain a cultural identity; consolidate power in Rome; and so on.
But Turkey, with its Muslim population, is very culturally distinct from the EU. Some people, writes Boris, would argue that this means they shouldn't join it -- it wouldn't work, would dilute the common values, such as they are, and would weaken the union.
Miraculously, Johnson at this point attempts to turn his argument about on its head. The EU will never be the new European empire, he writes. There is no common culture! No common architectural style, no common customs. Certainly no common fish sauce. Therefore, he writes, why not give up on these half-baked ideas of commonality and let Turkey in? His reasoning is mostly based around security — better to have Turkey striving to align itself with the EU’s goals than working against it. I happen to agree with this argument, but it is an argument for increasing the cultural diversity of an already-very-diverse EU — rather oddly-placed in a book which has just finished making the case that too much cultural diversity and division of power destroyed the Roman empire.
The EU portion seems like a wash — the connections are poorly placed and simply don’t reach anything approaching an argument. The history portion, however, is great — and, fortunately, that’s the majority of the book.
Overall, it’s a fun walk in the park if you watch where you step.
The problem is that what could have been a very engaging history of the Roman empire is also interspersed with analogies to the current-day EU. These comparisons appear infrequently and unexpectedly, like dog poos in a public park, and one is left with the feeling that the Classics scholar felt compelled to demonstrate how much one can learn from history, but wasn’t really sure how to go about it.
There simply isn’t a lot of commonality between the EU and the Roman Empire. This causes Johnson problems in two ways. The first is that you can’t use one system as a model for another until you’ve demonstrated that they are sufficiently similar in the areas of interest. Johnson doesn’t do this, or even get close, so he is stuck with a sort of parody of comparison in which he points out the things which made the Roman empire great, and then points out that the EU does not have those things. He then leaves things there, presumably expecting the reader to make the obvious, but incorrect, logical leap.
Worshipping the emperor, for example, was one of the shared practices which united the Roman empire culturally. Nobody is going to worship any president of the EU, whose high-ranking members are so far the opposite of “charismatic leadership” that it sometimes feels that they were specifically selected for unpleasantness. That doesn’t, of course, mean that the EU is doomed to failure — it just means that it’s not like the Roman empire.
But Johnson’s failure to draw reasonable parallels between Rome and the EU causes a second problem, which is much worse: he ends up contradicting himself.
Take the issue of Turkey entering the EU, for example. This crops up near the end of the book, which has been busily occupied with teaching us that the Roman empire succeeded because it established a common, but loose, cultural identity — a common religion (but not an exclusive one); a common Roman architectural style, even an empire-wide favourite fish sauce. Part of the reason for its decline was that it spread itself too thin, and accepted local rule. With that act, a lot of the unifying Roman-ness disappeared. Without the egg-white in the cake, as Johnson puts it, the empire fell apart. The implication is of course that the empire should have avoided this if possible — retain a cultural identity; consolidate power in Rome; and so on.
But Turkey, with its Muslim population, is very culturally distinct from the EU. Some people, writes Boris, would argue that this means they shouldn't join it -- it wouldn't work, would dilute the common values, such as they are, and would weaken the union.
Miraculously, Johnson at this point attempts to turn his argument about on its head. The EU will never be the new European empire, he writes. There is no common culture! No common architectural style, no common customs. Certainly no common fish sauce. Therefore, he writes, why not give up on these half-baked ideas of commonality and let Turkey in? His reasoning is mostly based around security — better to have Turkey striving to align itself with the EU’s goals than working against it. I happen to agree with this argument, but it is an argument for increasing the cultural diversity of an already-very-diverse EU — rather oddly-placed in a book which has just finished making the case that too much cultural diversity and division of power destroyed the Roman empire.
The EU portion seems like a wash — the connections are poorly placed and simply don’t reach anything approaching an argument. The history portion, however, is great — and, fortunately, that’s the majority of the book.
Overall, it’s a fun walk in the park if you watch where you step.
July 20, 2019
Fantastic book, I don't really share some of the ideas, but it's an interesting analysis about Europe and the Union and it's differences with the Roman Empire and why they got so much cultural leverage (and cultural/political cohesion) in the past and still nowadays.
It completely changed my opinion about him and the people in the "Sexpectator", excuse me LOL, "Spectator".
As a person he's a very interesting mixture of traditional British and actual/modern man.
I was happy he won the London elections even though I'm not sure how good a politician he is (I can't get the "Sexpectator" thing out of my head).
Edit 20/07/2019
I must say that even though my opinion about the book has not changed, my opinion about him is not that it has gone back to the original, it is much worse that it originally was. The ideas and criticisms in the book were good but his points about the EU right now are really an attention/vote grabbing attempt that are not going to make any good to the UK.
It completely changed my opinion about him and the people in the "Sexpectator", excuse me LOL, "Spectator".
As a person he's a very interesting mixture of traditional British and actual/modern man.
I was happy he won the London elections even though I'm not sure how good a politician he is (I can't get the "Sexpectator" thing out of my head).
Edit 20/07/2019
I must say that even though my opinion about the book has not changed, my opinion about him is not that it has gone back to the original, it is much worse that it originally was. The ideas and criticisms in the book were good but his points about the EU right now are really an attention/vote grabbing attempt that are not going to make any good to the UK.
Read
September 22, 2019Engagingly written but with little depth, this failed to convince. It did, however, make me wish to learn more about the Empire in the post-JulioClaudian era.
November 13, 2022
Неймовірна подорож в минуле, а в гіда неперевершені скіли з сторітелінгу! Ваау!
March 11, 2023
Книга протягує через всі ці сторінки легкі нотки імперіалізму, порівнюючи Євросоюз і римські імперію, натякаючи на те, що в єдності всім буде добре, але зараз, це вже не актуально. Перше видангя було в 2006 році, з того часу багато чого змінилося в Англія також більше не є частиною Євросоюзу, а Туреччина зі своїми поглядами і вірою досі не є, так до чого ж тут римська імперія і омріяний Рим, це алюзія на те, як може бути, якщо ми всі будемо єдині, але для цього потрібний один богоподібний керівник.
p.s. зі смішного, в 2006 думали що треба Європі об'єднуватися проти Америки, на всякий випадок, а на схід з їхніми варварами ніхто і не дивився, бо по трубах тік газ, який грів їхні дупи і очі якось інстинктивно закривалися, відчуваючи легке тепло по тілу.
p.s. зі смішного, в 2006 думали що треба Європі об'єднуватися проти Америки, на всякий випадок, а на схід з їхніми варварами ніхто і не дивився, бо по трубах тік газ, який грів їхні дупи і очі якось інстинктивно закривалися, відчуваючи легке тепло по тілу.
April 17, 2023
Ну таке… доволі поверхнева й популістська книжечка. Джонсонюк звісно молодець, але словоблуд та популіст ще той.
November 5, 2020
Зізнаюся, до Джонсона в мене було таке ставлення, наче як до не дуже розумної людини, яка випадково стала прем'єром Британії. Ну приблизно як з Черновецьким, Трампом або нашим зеленим непорозумінням. Але виявилося, що за таким простим фасадом стоїть людина з гострим розумом, дотепна, яка може охопити поглядом широку панораму і дуже цікаво це пояснити. І книжка дуже цікава, і містила інформацію, якої я раніше не знала або не дивилася на це під таким кутом.
У книжці розповідається про Римську імперію. На яких засадах вона була збудована, якими були закони і правила життя, на чому стояла економіка і армія. Як на неї вплинуло християнство, і чому імператор був для римлян Ісусом Христом. Що Цезарів було декілька, і цей перехід влади ще більше підкреслив величність імперії в очах народів-сусідів. Що люди прагнули стати римлянами і самі здавалися в полон римлянам, щоб мати всі ті преференції, якими Рим наділяв своїх васалів. Про те, що африканські міста-колонії були для римлян на кшталт дач, куди вони приїздили у відпустки і на канікули. Про те, куди зрештою поділася Римська імперія, і куди поділися всі ті надбання римлян, їхня освіченість, культура, мистецтво, література, політичні досягнення, і який прямий вплив Риму можна простежити в європейському подальшому розвитку. А ще про те, чи можливо спробувати відновити велич Римської імперії зараз.
Чудова книжка, гаряче рекомендую.
У книжці розповідається про Римську імперію. На яких засадах вона була збудована, якими були закони і правила життя, на чому стояла економіка і армія. Як на неї вплинуло християнство, і чому імператор був для римлян Ісусом Христом. Що Цезарів було декілька, і цей перехід влади ще більше підкреслив величність імперії в очах народів-сусідів. Що люди прагнули стати римлянами і самі здавалися в полон римлянам, щоб мати всі ті преференції, якими Рим наділяв своїх васалів. Про те, що африканські міста-колонії були для римлян на кшталт дач, куди вони приїздили у відпустки і на канікули. Про те, куди зрештою поділася Римська імперія, і куди поділися всі ті надбання римлян, їхня освіченість, культура, мистецтво, література, політичні досягнення, і який прямий вплив Риму можна простежити в європейському подальшому розвитку. А ще про те, чи можливо спробувати відновити велич Римської імперії зараз.
Чудова книжка, гаряче рекомендую.
January 9, 2024
Джонсон насправді вміє писати нонфік!
Рим постав через прагнення аристократії до слави. Славу здобували військовими перемогами. Військові перемоги, своєю чергою, здобували завдяки армії, значно дисциплінованішій та агресивнішій за будь-яке інше військо у світі.
Рим стабільно розширювався протягом семи століть. Він захопив усі сусідні міста, але ніяк не міг утамувати жагу до нових загарбань. Часом стара гвардія не підтримувала цю егоїстичну жадобу до слави, тож інколи Рим загрузав у конфліктах, яких сам не розпочинав. Одначе, здавалося, скрізь він виходив переможцем.
Північна Африка, Греція й Іспанія стали частиною Римської імперії ще задовго до того, як у неї з’явився імператор. Здавалося б, нема кому по силі протистояти Римові. Це ніби в екосистемі з’явився новий хижак, кровожерності якого немає рівних. Отже, очевидно, що головний інструмент успіху Риму, зрештою, таки мав обернутися проти нього самого. Так воно й сталось: армія й генерали вийшли з-під контролю.
Як і в усьому, до чого бралися римляни, у їхній політиці мала місце велика конкуренція, а після вигнання царя 509 року до н. е. державним устроєм у країні стала ретельно розроблена квазідемократія, за якої за владу боролась аристократія. Однак демократія ця була нестійкою та вразливою перед людьми з твердими серцями й гострими мечами. Більшу частину І ст. до н. е. римський світ потерпав від громадянських воєн, коли як не одного, то іншого генерала зненацька захоплювало палке переконання, що держава в небезпеці, а він — її єдиний рятівник. Сулла переміг Мáрія й заполонив місто військами. Він уклав списки своїх ворогів (проскрипції), які вивішувались у Форумі. Після сварки з Помпеєм 49 року до н. е. Цезар вирішив, що стоїть понад законом. Він перетнув Рубікон зі своїми військами — що було заборонено генералам — і, як Сулла, рушив на Рим.
Він став диктатором, по суті, давши ляпаса конституції. Видимість демократії стала до болю тоненькою. Старі консерватори й республіканці дедалі більше розчаровувалися в ній.
Цезар був блакитної крові, як і всі аристократи, утім, аристократія критикувала його за любов до кричущого популізму. Його підозрювали в бажанні стати царем. Серед тих, хто мав глибокі сумніви в його демократичності, були Цицерон, чий політичний талант ніколи не відповідав літературному генієві, а також патриції в особах Брута й Кассія.
15 березня 44 року до н. е. Цезар прибув на засідання сенату в театрі Помпея, тільки посміявшись із лиховісних снів дружини й застережень віщуна. Спершу він не розумів намірів групи з шістдесяти сенаторів, що оточили його з петиціями та змусили лестощами й поцілунками сісти в золочене крісло. Потому він відчув, як його тогу стягують, оголюючи груди. Повідомляють, ніби у відповідь він сказав:
— Але ж це вже насильство!
Перший удар завдав Каска, відтак на диктатора посипався удар за ударом від грудей до паху. Уздрівши серед убивць Брута, чию матір, Сервілію, він кохав замолоду, Цезар промовив:
— І ти, дитя моє?
Не бажаючи, щоб хтось бачив його передсмертну агонію, він накинув тогу на лице й упав біля підніжжя статуї Помпея.
Саме з цього моменту Октавіан почав демонструвати відвагу та вправність, які поставили його в один ряд із найвидатнішими політиками в історії. Якби вам випало збирати найсильнішу команду з найпотужніших державних діячів світу, Августа ви точно обрали б собі за плеймейкера.
Характерною рисою різносторонніх політичних талантів нашого героя є його любов до зміни свого імені. До смерті Юлія Цезаря його знали як Гая Октавія, після неї став Гаєм Юлієм Цезарем Октавієм, а відколи 27 року до н. е. він став імператором, його називали Цезарем Августом, Августом Цезарем, а то й просто Цезарем.
Боріс Джонсон "Омріяний Рим"
Уже на самому початку III ст., 206 року, християнський письменник Тертуліан з осудом писав про ігри й театр. За його словами, жінки мусять затуляти обличчя, а всі поганські оздоби та прикраси мають бути заборонені. Гадаю, зайве казати, що лазні стали вважати за щось непристойне.
Однак рух проти язичницької культури досягнув свого апогею лише після навернення Костянтина, і реакція на це не забарилася. 391 року останній імператор об’єднаної імперії Феодосій І у своїй промові оголосив жертвоприношення поза з��коном: відтоді забороняли забій худоби на честь будь-кого, навіть імператора. Крім того, він осудив милування красою класичної скульптури, стверджуючи, що «нікому не дозволено заходити у святилища й храми та підводити очі на статуї, створені людською працею».
Того-таки року цей фанатик загасив вічний вогонь у храмі Вести й оголосив, що держава більше не вимагає від весталок берегти цноту. 393 року він скасував Олімпійські ігри, пояснивши цей крок тим, що вони занепадницькі, розпусні й до того ж не обходяться без надмірної оголеності.
Зграї агресивних християнських ченців почали руйнувати язичницькі храми. За наказом Феодосія було знищено чимало див світу, зокрема Серапеум — храм Серапіса в Александрії.
Зовсім не дивно, що в такій новій атмосфері римська знать утратила колишній енергетичний блиск. На приватні кошти в Європі більше не будували славетних пам’яток архітектури: храмів, лазень, театрів, портів, громадських вбиралень й амфітеатрів.
Заможні люди віддавали гроші церквам, і хоча ті, без сумніву, й витрачали ці кошти на добрі справи, як-то допомога бідним, до нас від тих часів не дійшло жодних пам’яток. Зненацька виникла нова норма поведінки — аскетизм: відмова від книг, ба навіть спалення їх, і пошуки усамітнення в пустелі. Для суспільства, саме осердя якого лежало у створенні урбаністичної цивілізації й радості від розбудови міст, такий поворот став кардинальною зміною.
Громадяни Ранньої Римської імперії гадали, що видиратися на стовп помедитувати є не лише вкрай безглуздою, а й непристойно егоїстичною поведінкою. А християни вважали це чимось святим.
Сьогодні не дуже модно цитувати Едварда Ґіббона, та мені здається, у цьому його уїдливому коментарі є дрібка правди:
Духівництво пропагувало доктрини терпимості й легкодухості, найбільші чесноти суспільства осуджувались, а рештки бойового духу поховали в монастирях. Значна частина громадських й особистих багатств ішла на показну підтримку доброчинства та побожності, а армійську платню роздавали юрбищам обох статей, які тільки й знали, що вихваляти чесноти стриманості й доброчинства.
Як бачите, Ґіббон вважав, що християнство морально підточило Римську імперію, тому вона стала вразливою перед варварами. За його словами, до падіння Риму призвели смиренність і підставляння другої щоки.
Боріс Джонсон "Омріяний Рим"
Рим постав через прагнення аристократії до слави. Славу здобували військовими перемогами. Військові перемоги, своєю чергою, здобували завдяки армії, значно дисциплінованішій та агресивнішій за будь-яке інше військо у світі.
Рим стабільно розширювався протягом семи століть. Він захопив усі сусідні міста, але ніяк не міг утамувати жагу до нових загарбань. Часом стара гвардія не підтримувала цю егоїстичну жадобу до слави, тож інколи Рим загрузав у конфліктах, яких сам не розпочинав. Одначе, здавалося, скрізь він виходив переможцем.
Північна Африка, Греція й Іспанія стали частиною Римської імперії ще задовго до того, як у неї з’явився імператор. Здавалося б, нема кому по силі протистояти Римові. Це ніби в екосистемі з’явився новий хижак, кровожерності якого немає рівних. Отже, очевидно, що головний інструмент успіху Риму, зрештою, таки мав обернутися проти нього самого. Так воно й сталось: армія й генерали вийшли з-під контролю.
Як і в усьому, до чого бралися римляни, у їхній політиці мала місце велика конкуренція, а після вигнання царя 509 року до н. е. державним устроєм у країні стала ретельно розроблена квазідемократія, за якої за владу боролась аристократія. Однак демократія ця була нестійкою та вразливою перед людьми з твердими серцями й гострими мечами. Більшу частину І ст. до н. е. римський світ потерпав від громадянських воєн, коли як не одного, то іншого генерала зненацька захоплювало палке переконання, що держава в небезпеці, а він — її єдиний рятівник. Сулла переміг Мáрія й заполонив місто військами. Він уклав списки своїх ворогів (проскрипції), які вивішувались у Форумі. Після сварки з Помпеєм 49 року до н. е. Цезар вирішив, що стоїть понад законом. Він перетнув Рубікон зі своїми військами — що було заборонено генералам — і, як Сулла, рушив на Рим.
Він став диктатором, по суті, давши ляпаса конституції. Видимість демократії стала до болю тоненькою. Старі консерватори й республіканці дедалі більше розчаровувалися в ній.
Цезар був блакитної крові, як і всі аристократи, утім, аристократія критикувала його за любов до кричущого популізму. Його підозрювали в бажанні стати царем. Серед тих, хто мав глибокі сумніви в його демократичності, були Цицерон, чий політичний талант ніколи не відповідав літературному генієві, а також патриції в особах Брута й Кассія.
15 березня 44 року до н. е. Цезар прибув на засідання сенату в театрі Помпея, тільки посміявшись із лиховісних снів дружини й застережень віщуна. Спершу він не розумів намірів групи з шістдесяти сенаторів, що оточили його з петиціями та змусили лестощами й поцілунками сісти в золочене крісло. Потому він відчув, як його тогу стягують, оголюючи груди. Повідомляють, ніби у відповідь він сказав:
— Але ж це вже насильство!
Перший удар завдав Каска, відтак на диктатора посипався удар за ударом від грудей до паху. Уздрівши серед убивць Брута, чию матір, Сервілію, він кохав замолоду, Цезар промовив:
— І ти, дитя моє?
Не бажаючи, щоб хтось бачив його передсмертну агонію, він накинув тогу на лице й упав біля підніжжя статуї Помпея.
Саме з цього моменту Октавіан почав демонструвати відвагу та вправність, які поставили його в один ряд із найвидатнішими політиками в історії. Якби вам випало збирати найсильнішу команду з найпотужніших державних діячів світу, Августа ви точно обрали б собі за плеймейкера.
Характерною рисою різносторонніх політичних талантів нашого героя є його любов до зміни свого імені. До смерті Юлія Цезаря його знали як Гая Октавія, після неї став Гаєм Юлієм Цезарем Октавієм, а відколи 27 року до н. е. він став імператором, його називали Цезарем Августом, Августом Цезарем, а то й просто Цезарем.
Боріс Джонсон "Омріяний Рим"
Уже на самому початку III ст., 206 року, християнський письменник Тертуліан з осудом писав про ігри й театр. За його словами, жінки мусять затуляти обличчя, а всі поганські оздоби та прикраси мають бути заборонені. Гадаю, зайве казати, що лазні стали вважати за щось непристойне.
Однак рух проти язичницької культури досягнув свого апогею лише після навернення Костянтина, і реакція на це не забарилася. 391 року останній імператор об’єднаної імперії Феодосій І у своїй промові оголосив жертвоприношення поза з��коном: відтоді забороняли забій худоби на честь будь-кого, навіть імператора. Крім того, він осудив милування красою класичної скульптури, стверджуючи, що «нікому не дозволено заходити у святилища й храми та підводити очі на статуї, створені людською працею».
Того-таки року цей фанатик загасив вічний вогонь у храмі Вести й оголосив, що держава більше не вимагає від весталок берегти цноту. 393 року він скасував Олімпійські ігри, пояснивши цей крок тим, що вони занепадницькі, розпусні й до того ж не обходяться без надмірної оголеності.
Зграї агресивних християнських ченців почали руйнувати язичницькі храми. За наказом Феодосія було знищено чимало див світу, зокрема Серапеум — храм Серапіса в Александрії.
Зовсім не дивно, що в такій новій атмосфері римська знать утратила колишній енергетичний блиск. На приватні кошти в Європі більше не будували славетних пам’яток архітектури: храмів, лазень, театрів, портів, громадських вбиралень й амфітеатрів.
Заможні люди віддавали гроші церквам, і хоча ті, без сумніву, й витрачали ці кошти на добрі справи, як-то допомога бідним, до нас від тих часів не дійшло жодних пам’яток. Зненацька виникла нова норма поведінки — аскетизм: відмова від книг, ба навіть спалення їх, і пошуки усамітнення в пустелі. Для суспільства, саме осердя якого лежало у створенні урбаністичної цивілізації й радості від розбудови міст, такий поворот став кардинальною зміною.
Громадяни Ранньої Римської імперії гадали, що видиратися на стовп помедитувати є не лише вкрай безглуздою, а й непристойно егоїстичною поведінкою. А християни вважали це чимось святим.
Сьогодні не дуже модно цитувати Едварда Ґіббона, та мені здається, у цьому його уїдливому коментарі є дрібка правди:
Духівництво пропагувало доктрини терпимості й легкодухості, найбільші чесноти суспільства осуджувались, а рештки бойового духу поховали в монастирях. Значна частина громадських й особистих багатств ішла на показну підтримку доброчинства та побожності, а армійську платню роздавали юрбищам обох статей, які тільки й знали, що вихваляти чесноти стриманості й доброчинства.
Як бачите, Ґіббон вважав, що християнство морально підточило Римську імперію, тому вона стала вразливою перед варварами. За його словами, до падіння Риму призвели смиренність і підставляння другої щоки.
Боріс Джонсон "Омріяний Рим"
November 3, 2016
This book highlights the lack of a common European identity as a ground to claim, that a European Community can never become as integrated as the Roman empire was.
In the cause of his argument the author doesn't mention any of the traits, which European have in common, such as culture, a shared history, the Enlightenment.
Although here and there interesting facts about the Roman empire and its history and remains are mentioned this book is ultimately very one-sided, unbalanced and therefore shortsighted.
In the cause of his argument the author doesn't mention any of the traits, which European have in common, such as culture, a shared history, the Enlightenment.
Although here and there interesting facts about the Roman empire and its history and remains are mentioned this book is ultimately very one-sided, unbalanced and therefore shortsighted.
February 6, 2009
This is a delightful book.
It is the first book about ancient Rome that has really captured my imagination and curiosity. Rather than focus solely on armies, gory games and power, Boris evokes a varied picture of practical and political Roman life. His sense of humor and tone are casual and engaging.
The main flaw that I am choosing to overlook is that Boris is a bit heavy-handed with his parallels to modern European politics.
It is the first book about ancient Rome that has really captured my imagination and curiosity. Rather than focus solely on armies, gory games and power, Boris evokes a varied picture of practical and political Roman life. His sense of humor and tone are casual and engaging.
The main flaw that I am choosing to overlook is that Boris is a bit heavy-handed with his parallels to modern European politics.
February 12, 2018
Johnson is a great writer and his descriptions bring the past vividly to the mind. As a classics scholar (many years ago), this was both a great refresher in history and a thoughtful look at the European Union in contrast to the Roman Empire - all the more interesting given the current state of Europe. I had not heard some of the stories he describes and I enjoyed adding to my classical knowledge.
November 2, 2019
Boris Johnson is an excellent writer, witty, funny and with an impressive vocabulary. This makes for a thoroughly enjoyable read. Mr Johnson has often been criticised as being bumbling, sloppy and lacking thoroughness. He studied Classics at Oxford, from which he seems to derive a good part of his knowledge of Graeco-Roman history. But his skills as a historian don't match his literary talent. He makes blatant mistakes that even non-historians could easily spot.
For example, on page 63, while explaining that Julius Ceasar crossed the Rubicon and marched on Rome with his legions, he could write something like this: "He became a dictator and, by definition, a blot to the constitution." He should know that dictator did not have the same meaning during the Roman Republic as it does today. A Roman dictator was a magistrate appointed by a consul, on the recommendation of the Senate, to deal with a temporary military or internal crisis. It did not mean a country's absolute ruler like it does today. It could not be a blot to the constitution as it was an official position regulated by the Constitution of the Roman Republic.
Sometimes it is his rational judgement that comes into question. On p. 96-97, Boris Johnson explains how Augustus established the emperor's cult and that his name or image was found on innumerable monuments and buildings, then on all the Roman coins. Wealthy families even had a marble portrait bust of the emperor. He goes on saying: "Imagine the frisson of horror if you went to dinner in Islington and looked up to see a marble rendition of Blair, or Thatcher, or even John Major. You'd think it was either a joke or a demented piece of idolatry." But prime ministers aren't monarchs. They are passing politicians. A more fitting comparison would be Queen Elisabeth II, whose portrait is on bank notes, coins and stamps not just in the UK, but also in Commonwealth countries. Her image is everywhere in tourist souvenir shops, on mugs, plates, tea boxes, pillows and more. There really isn't that much difference with the Augustan cult of the emperor. The Queen is even the leader of the state religion, just like the emperors' role of pontifex maximus. The only notable difference is that British monarchs aren't considered a living deities - but that's because it is incompatible with monotheistic Christian beliefs.
On pp. 109-110, the author explains how conquered Celts and Germans often enthusiastically adopted Roman ways, such as Roman names and burial practices. He then goes on saying that "across the empire we see the Roman state welcoming people to the roll of the citizenry, with a diversity and catholicism that puts most modern Western countries to shame." I really don't see why. Modern Western countries are far more ethnically diverse than the Roman Empire ever was. First of all, all the ethnic diversity of the Roman Empire lives on in modern Europeans, with the added genes of Germanic, Slavic and Central Asian people who moved in from the 5th century onwards. Then, Europeans colonised all continents and former subjects from all their colonies, be it in the Americas, Africa, India, Indochina, Indonesia or Polynesia, are now to be found living in Europe, North America or Australia. In fact, even people from countries that were never colonised, like Thailand, Japan or Korea, came to live in Western countries. Therefore the diversity in modern Western countries far exceeds that of the Roman Empire.
There are also gross inconsistencies or blunders. On page 123, the picture of a bas-relief shows Roman soldiers slaughtering naked barbarians. Boris Johnson explains in caption that in Roman sculpture it is always easy to tell the difference between Romans and barbarians, as the latter have beards and wear trousers and are getting badly beaten. The only problem is that on the picture he chose to illustrate this, the barbarians don't have trousers. They are completely naked, and this is the typical way the Romans depict them. To make it worse, it is the Roman soldiers that are bearded, while the (Celtic?) barbarians just have moustaches. In fact, many Roman emperors did sport a full beard.
On page 197, he explains that the Western Roman Empire was destroyed by "the Vandals, Alans, Franks, Alamanni, Goths, Huns, Tervingi and Greuthingi". There are two problems with this list. The first is that the Tervingi and Greuthingi are the names for the Visigoths and Ostrogoths before they entered the Roman Empire and their mention is anyway redundant as he also mentions the Goths. It looks like Mr Johnson mentions tribes without having a clear understanding of who they were. But the worst of all is that he could actually think that the Franks were among the barbarians that caused the empire's downfall. The Franks had peacefully settled in the Roman Empire in the 3rd century, long before other tribes came to the scene, and had become Roman allies, providing troops and generals to defend the borders of the empire against other Germanic (and non-Germanic) tribes. The Franks helped defeat the Huns, then single-handedly defeated the Burgundians (which Mr Johnson forgets to mention) and the Visigoths and stopped the advance of the Muslims from Spain. The Franks were heavily Romanised and attempted to salvage the Western Roman Empire, which they partially recreated under Charlemagne.
These are the reasons why I won't give 5 stars to this book.
For example, on page 63, while explaining that Julius Ceasar crossed the Rubicon and marched on Rome with his legions, he could write something like this: "He became a dictator and, by definition, a blot to the constitution." He should know that dictator did not have the same meaning during the Roman Republic as it does today. A Roman dictator was a magistrate appointed by a consul, on the recommendation of the Senate, to deal with a temporary military or internal crisis. It did not mean a country's absolute ruler like it does today. It could not be a blot to the constitution as it was an official position regulated by the Constitution of the Roman Republic.
Sometimes it is his rational judgement that comes into question. On p. 96-97, Boris Johnson explains how Augustus established the emperor's cult and that his name or image was found on innumerable monuments and buildings, then on all the Roman coins. Wealthy families even had a marble portrait bust of the emperor. He goes on saying: "Imagine the frisson of horror if you went to dinner in Islington and looked up to see a marble rendition of Blair, or Thatcher, or even John Major. You'd think it was either a joke or a demented piece of idolatry." But prime ministers aren't monarchs. They are passing politicians. A more fitting comparison would be Queen Elisabeth II, whose portrait is on bank notes, coins and stamps not just in the UK, but also in Commonwealth countries. Her image is everywhere in tourist souvenir shops, on mugs, plates, tea boxes, pillows and more. There really isn't that much difference with the Augustan cult of the emperor. The Queen is even the leader of the state religion, just like the emperors' role of pontifex maximus. The only notable difference is that British monarchs aren't considered a living deities - but that's because it is incompatible with monotheistic Christian beliefs.
On pp. 109-110, the author explains how conquered Celts and Germans often enthusiastically adopted Roman ways, such as Roman names and burial practices. He then goes on saying that "across the empire we see the Roman state welcoming people to the roll of the citizenry, with a diversity and catholicism that puts most modern Western countries to shame." I really don't see why. Modern Western countries are far more ethnically diverse than the Roman Empire ever was. First of all, all the ethnic diversity of the Roman Empire lives on in modern Europeans, with the added genes of Germanic, Slavic and Central Asian people who moved in from the 5th century onwards. Then, Europeans colonised all continents and former subjects from all their colonies, be it in the Americas, Africa, India, Indochina, Indonesia or Polynesia, are now to be found living in Europe, North America or Australia. In fact, even people from countries that were never colonised, like Thailand, Japan or Korea, came to live in Western countries. Therefore the diversity in modern Western countries far exceeds that of the Roman Empire.
There are also gross inconsistencies or blunders. On page 123, the picture of a bas-relief shows Roman soldiers slaughtering naked barbarians. Boris Johnson explains in caption that in Roman sculpture it is always easy to tell the difference between Romans and barbarians, as the latter have beards and wear trousers and are getting badly beaten. The only problem is that on the picture he chose to illustrate this, the barbarians don't have trousers. They are completely naked, and this is the typical way the Romans depict them. To make it worse, it is the Roman soldiers that are bearded, while the (Celtic?) barbarians just have moustaches. In fact, many Roman emperors did sport a full beard.
On page 197, he explains that the Western Roman Empire was destroyed by "the Vandals, Alans, Franks, Alamanni, Goths, Huns, Tervingi and Greuthingi". There are two problems with this list. The first is that the Tervingi and Greuthingi are the names for the Visigoths and Ostrogoths before they entered the Roman Empire and their mention is anyway redundant as he also mentions the Goths. It looks like Mr Johnson mentions tribes without having a clear understanding of who they were. But the worst of all is that he could actually think that the Franks were among the barbarians that caused the empire's downfall. The Franks had peacefully settled in the Roman Empire in the 3rd century, long before other tribes came to the scene, and had become Roman allies, providing troops and generals to defend the borders of the empire against other Germanic (and non-Germanic) tribes. The Franks helped defeat the Huns, then single-handedly defeated the Burgundians (which Mr Johnson forgets to mention) and the Visigoths and stopped the advance of the Muslims from Spain. The Franks were heavily Romanised and attempted to salvage the Western Roman Empire, which they partially recreated under Charlemagne.
These are the reasons why I won't give 5 stars to this book.
April 17, 2008
I thought an excellent book written by the current conservative candidate for Mayor of London, comparing and contrasting how Rome managed to unite the peoples of Europe together for 400 years, and create a single identity, and how the EU is trying to do that same thing today, and finding it difficult to achieve.
September 17, 2012
A ripping yarn. Boris writes beautifully and engagingly. If you agree with him the modern parallels are obvious and compelling. Just like companies, countries and empires usually go bust slowly and the rot sets in from inside. We have our very own coin clipper destroying money and inevitably destroying much else in the process.
I plan to read this again as it left such a strong impression.
I plan to read this again as it left such a strong impression.
May 16, 2013
Excellent, fun, read. Johnson knows his subject and writes well. His turn of phrase is often delightful, "Chimpanzees' Tea Party" is clearly a phrase that should be used more.
The final part of the book, Johnson's section on Islam is nuanced and worth reading.
The book also succeeds in making the reader want to learn more about Rome and Constantinople.
The final part of the book, Johnson's section on Islam is nuanced and worth reading.
The book also succeeds in making the reader want to learn more about Rome and Constantinople.
October 31, 2015
My background has very study of history but Boris's style kept me enthralled and amused. He was relevant, had a broad sweep and makes me want to know more. Though I'm now more aware of the historical origins of our present position I realise we do not need to be imprisoned by them. Boris recommends we move forward with reconciliation to something of the unity of the Roman Empire.
December 30, 2008
Boris is a bit of a genius when it comes to communicating enthusiasm for Ancient History. This is a warm and amusing account of Roman history but some of his contemporary parallels may irritate you if you don't share Boris' political opinion of the European Union.
December 16, 2010
Excellent really enjoyed Boris's take on the Roman Empire and similarities/differences to the EU. Every now and then the rabid conservative shows through but mostly it is conversational entertaining and enlightening.
January 28, 2013
Boris's scholarship is excellent and he writes just as he speaks so its an interesting well paced read. The sections about Rome as excellent. Less engaging is is recurring comparison to the current EU and his championing the cause of Turkish membership.
Displaying 1 - 30 of 63 reviews