Під час офіційного візиту до Литви голова парламентського Комітету з питань інтеграції України до ЄС Іванна Климпуш-Цинцадзе відвідала Міжнародну Українську школу у Вільнюсі. Вона ознайомилася з історією створення і становлення, особливостями організації діяльності навчального закладу, який прийняв в Литві на навчання понад 2500 дітей, врятованих від війни.
Висока гостя відвідала шкільні класи і музей педагогіки, тепло поспілкувалася з учнями та вчителями Міжнародної Української школи і навіть скуштувала шкільних пирогів.
Напередодні Голова Комітету з питань інтеграції України до ЄС Іванна Климпуш-Цинцадзе разом із Президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн взяла участь в урочистому засіданні Сейму Литви, присвяченому двадцятій річниці членства Литви в Європейському Союзі та Дню Європи. Під час свого виступу вона зауважила, що Україна та Литва мають не лише спільну історію, а й до певної міри спільну долю: «Ми від самого початку боронили Європу від монгольської навали та московської орди. Ми здобували свою незалежність від російської імперії на початку 20 сторіччя. Вам це вдалося трохи краще, але потім СРСР загарбав і вашу країну. Після Другої світової українські повстанці та литовські партизани найдовше чинили опір радянськими окупаційними військам на теренах СРСР».
Порталу LRT.lt вдалося поставити Іванні Климпуш-Цинцадзе кілька запитань, важливих як для України в цей вирішальний для неї час, так і для українців у Литві.
- Пані Іванно, дозвольте вам висловити величезну повагу від української редакції литовського національного мовника. Хочемо, щоб ви поділилися своїм оптимізмом з приводу динаміки євроінтеграції України і розповіли, як ваше перебування у Литві цей оптимізм підсилило. Що ви тут побачили, кого зістріли і як надихнулися?
- По-перше, це для мене була можливість подякувати нашим литовським друзям. Це була нагода насамперед висловити великий низький уклін, сказати "дякую" литовським всім і політикам, і громадянам, і волонтерам, - всім, хто дає нам відчуття серйозного надійного тилу.
А стосовно європейської інтеграції ми, звичайно, розраховуємо на те, що нам вдасться отримати рішення про затвердження переговорної рамки для України вже в червні цього року, і ми зможемо перейти до такої марудної, але дуже-дуже потрібної нам роботи.
Ми знаємо, що наші литовські друзі використовують усі формати і майданчики взаємодії на рівні Європейського Союзу, щоби це нам вдалося. Тому мені хочеться вірити, що їм і нам разом вдасться пробити цю чергову сходинку, черговий шабель для нашої роботи.
- Пані Іванно, у питаннях євроінтеграції дуже важливими є зобов'язання України. Зобов'язання, насамперед, у питанні свободи засобів масової інформації. І от, наприклад, питання відсутності тиску на Суспільне, прогрес у реалізації зобов'язань, взятих на Вільнюському саміті перед країнами Великої Сімки. Як ви б оцінили динаміку у цих питаннях? І як європейці це відчувають?
- Пане Олеже, це складне запитання, тому що, на жаль, ми бачимо на сьогодні спроби тиску, зокрема, на Суспільного мовника в Україні. І буквально тиждень тому, на засіданні нашого комітету, який я маю честь очолювати, Комітету з питань інтеграції України до ЄС, ми розглядали звернення голови Суспільного мовника до нас з проханням, власне, про захист.
Переважно комітет висловився стосовно неприпустимості тиску, неприпустимості втручання в редакційну політику, неприпустимості недофінансування Суспільного мовника. І звернулися й до уряду в цьому відношенні.
Але, на жаль, деякі колеги додали до цього нашого рішення і "необхідність" дотримуватися "єдиної національної інформаційної політики". Я до цього часу не знаю, що це таке. Але це свідчить про те, що, на жаль, навіть в українському Парламенті є недостатньо розуміння на всіх щаблях того, що свобода слова, навіть під час війни обмежена військовою цензурою, воєнною цензурою, має право на розвиток, тому що інакше ми втратимо ціль того, заради чого ми воюємо. Бо ми воюємо заради вибору нашого про свободу, про незалежність, про демократичність, про врахування думок інших.
А ось обмеження, які є надмірними, вони не виправдані. І вони, на жаль, не сприяють нашій європейській інтеграції. Це бачать наші друзі тут в Литві, це бачать наші справжні друзі, які за нас вболівають в інших країнах.
Поки що нам тихо вказують на ці проблеми, бо не хочуть до цього такої уваги долучати. Бо сподіваються, що Україна повернеться на шлях повного демократичного розвитку. Нам хочеться, щоб наші колеги, які, на жаль, не поділяють цієї необхідності на сьогодні, почули як нас всередині країни, так і партнерів.
- Багато українців за кордоном і працюють, і виконують багато важливих функцій в тому числі і в державних питаннях. Це як жінки, так і чоловіки різних категорій. Тобто це і батьки дітей з інвалідністю, і багатодітні. Є такі, хто живе в Литві не один десяток років і взяв участь в організації підтримки України. І от часто вони чують заяви високого рівня про "українських чоловіків призовного віку" як за часів СССР про "осіб кавказської національності" у кримінальних новинах. Вони з подивом переглядаються між собою, бо є законослухняними громадянами України за кордоном. Натомість вони хотіли б мати відчуття єдиної родини і потрібності, затребуваності в тому, що вони роблять і наскільки вони ефективні. Як би тут теж скоригувати риторику офіційних українських інституцій, щоб це працювало на об'єднання і на результат, на перемогу?
- Пане Олеже, я активно і чітко формулювала це в Україні, що Україна, яка претендує на європейську перспективу, вона насамперед повинна бути правовою державою.
І коли Україна зараз почала рухатися деякими рішеннями чи інструкціями, які є поза правовим полем, відштовхуючи від себе українців, і ризикуючи отримати негатив з боку тих людей, частина з яких абсолютно законно перебувають за межами України, обмежуючи надання консульських послуг всім, обмежуючи без того, що закон вступив в дію, не давши можливості пройти ті процедури, які передбачив оновлений закон про мобілізацію, я вважаю, що це неприпустимо.
Ми будемо бити на сполох і всередині країни, намагаючись пояснити колегам, що це неприпустимо. Мільйони людей, які є частиною нас, частиною нації, держави, частиною нашого майбутнього, так нехтувати їхніми почуттями і так боляче їх ранити.
Тому я дуже надіюся, що реакція українців за кордоном, вона теж буде достатньо організованою, обґрунтованою, вона буде сприйнята державою Україна і ми зможемо повернутися в парламенті до розгляду питань, які дозволять нам повернути процес в правове русло і знайти навпаки заохочувальні елементи для українців за кордоном. Для того, щоб вони продовжували плекати цей зв'язок з Україною і максимально використовувати можливості при наявних безпекових умовах повернення додому.
Наприкінці нашого короткого інтерв'ю в стінах Міжнародної української школи Литви Іванна Климпуш-Цинцадзе погодилася з тим, що події у братній Грузії, де в законодавство проштовхують законопроекти за російськими лекалами, викликають відчуття дежавю як на тлі загальної людожерської політики РФ, так і на тлі недавніх подій в Україні 2014-го року. Голова парламентського Комітету з питань євроінтеграції висловила сподівання, що європейський вибір грузинського народу зможе подолати тяжіння імперського монстра.
